|
Ad maiorem Dei gloriam |
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
Ad maiorem Dei gloriam |
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
Символіка ікони Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається зокрема за допомогою німбу /вінчика/, який є образотворчою передачею духовного світу, внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона - це зовнішнє вираження перетвореного стану людини, її освячення Божественним світлом. Водночас багато образів передають, окрім почуттів, знання, земну, церковну і світську діяльність. Велична простота ікони, спокій її ліній, радість фарб, внутрішня гармонія дають підстави розглядати її саму як символ молитви. Ікона відображає "не хаос нашого гріховного світу, а божественний порядок, спокій, де панує не земна логіка, не людська мораль, а Божественна благодать". Вагоме значення має кольорова символіка ікони. Зокрема, золото на ній символізує світло /див. Світлий/, яке саме є символом Божественного. Водночас золото - це образ "пломеніючого блиску, слави Божої", енергії Всевишнього. Премудрість Божу символізує на іконах червоний колір, устремління світу до Бога - голубий. Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Їх використовували при всіх важливих подіях родинного життя, наприклад, у новозбудовану хату вносили ікону Миколи-угодника або Миколи-чудотворця. Роль святинь, оберегів виконували ікони Ісуса Христа, Богородиці, Юрія-змієборця та ін. Українці-іконописці намагалися наблизити народ до святині, а святих - до народу. Цікавою була кольорова символіка ікон. Золотий колір означав небесне царство, блакитний - чисте і благородне життя на землі, пурпурний - владу Господа та ін. Коли думаємо про ікону, важливо пам'ятати про тривимірність іконічної реальності:
Відкидаючи будь-який із цих вимірів, ми обмежуємо для себе цілісне розуміння ікони. Коли нехтуємо богословський аспект, робимо ікону історичною пам'яткою або документом, який несе вартісну інформацію про історію або фольклор, але разом з тим втрачає свою духовну сутність. Якщо ми відкидаємо науковий елемент - наражаємо себе на суб'єктивність, яка перешкоджатиме нам розрізняти суттєве і другорядне. А втрачаючи спроможність бачити цю відмінність, опиняємося перед небезпекою зміни для себе головної трансцендентальної правди, на якій наголошує ікона. Іґнорування естетичним елементом свідчить про явно хибне розуміння ікони. Не маємо на увазі, що виключно твори, виконані талановитими майстрами у найсучасніших техніках мистецтва, є виявом культури на її найвищому рівні розвитку. Часто твори так званого народного примітиву можуть виражати дуже глибоку ідею.
|
