Ахіор - статті та роздуми

Статті:

Роздуми:

Перлина Поділля

По-домініканський костел - «Перлина-поділля», як його окреслювали поети. Найпрекрасніший храм Поділля і перший храм побудований в Кам'янці-Подільському. Про це можна судити з того, що він знаходиться в найвищій точці Старого Кам'янця-Подільського, та ще й в самому серці Старого міста. Християни завжди перший храм будували на найвищому місці, щоб його було видно здалека. В його історії є багато білих плям, але все ж таки дещо вдалося віднайти, отож спробуємо зібрати в одне те, що є.

Як і кожний старий костел він має свою легенду заснування:

Одного разу одна заможня пані заблукала в густих лісах біля Кам'янця. Наближалася ніч, пані не знала що їй робити. Вона почала просити Бога, щоб послав їй когось, хто покаже їй дорогу і виведе з лісу. Тоді з'явився святий Домінік і показав їй дорогу. Як подяку вона мусила побудувати дім для братів св. Домініка в тому місті, в яке потрапить. Так в Кам'янці з'явилися перші Домініканці. Ця жінка була з родини Потоцьких і від того часу її родина опікувалася цим костелом і монастирем.

В житті ж брати домініканці були мандрівними проповідниками. Вони як перші йшли нести Христа русинам, вони яко перші прийшли в Кам'янець. Ця легенда могла з'явитися тому, що родина Потоцьких завжди опікувалася цим монастирем і костелом.

Дата заснування цього храму і монастиря невідома, можемо лише здогадуватись. Відомо, що в 1372 році польський провінціал ордену Домініканців Ян з Бресту написав розпорядження, в якому згадується монастир в Кам'янці-Подільському і з якого можна зробити висновок, що в 1372 році монастир вже був збудований. Виходячи з цього можна ствердити, що Домінікани прийшли в Кам'янець раніше 1370 року. Водночас це є найстарший документ, в якому згадується про цей монастир. Документ вимагав обрати нового настоятеля і його обрали, ним став М. Тольцберк.

В 1370 році домініканська спільнота в Кам'янці-Подільському отримує дозвіл на будування дерев'яного костелу. А 17 березня 1375 року О. Коріатович видав грамоту, в якій підтверджує «…фундацію, надану його братом Андрієм домініканському монастирю: млин та сіножатні й орні землі…»

11 травня того ж року провінціал Ян з Бресту назначає генеральним вікарієм для Руських Яна зі Львова і вихваляє домініканців руської провінції «за поширення католицького уставу».

В 1378 році виходить булла, яка затверджувала відношення монастиря до Конгрегації Перегрінантів і підпорядковувала монахів владі генерала ордену.

В 1377 році воєвода В. Опольчик надає досить велику спонсорську допомогу Домініканським ченцям. Хоча устав ордену забороняв приймати в подарунок землю і наказував жити в бідності, Папа Георг XI 11 жовтня 1377 видав лист, яким дозволяв Домініканкам на Русі мати землю.

2 березня 1446 року Домінікани отримали пожертвування від Теодора з Бучача.

30 травня 1479 році Каштелян Микола з Новгороду назначив щомісячне утримання для Домінікан, що мешкали в Кам'янці-Подільському.

В 1420 році в Кам'янці спалахнула велика пожежа, від якої згоріла більшість дерев’яних будівель Кам’янця, така сама доля спіткала і дерев'яний костел домініканців, який повністю згорів. На його місті було збудовано новий - кам'яний.

Були і тяжкі часи для Домініканців на Русі. 1456 рік, хоча всі настоятелі були «мужі чудові в усіх відношення: вчені, благочестиві і ревні до порятунку людських душ», настав занепад, який був спричинений постійними набігами татар, молдаван, українських розбійників. Це стало причиною того, що багато монастирів залишились в руїнах, а в Кам'янці було лише 3 монаха. Незважаючи на такі проблеми брати св. Домініка намагалися нести людям Христа, продовжуючи свою місійну працю серед населення Поділля, а під час облог міста виконували працю військових капеланів, а при потребі ставали на мури фортеці – обороняючи місто від ворогів.

В Домініканських архівах зберігся запис, що в Кам'янець-Подільському костелі був орган, невідомо коли він з'явився і до коли проіснував, єдине що є певним – це те, що до 1608 року органістом був отець Флоріан де Сатанов.

1616 рік, знову пожежа, костел дуже сильно постраждав і потребував реставрації. В 1618 році родина Потоцьких, Войтек Хамєцкий, Павел Дамєцький допомогли відбудувати костел. Невідомо як він виглядав, але відомо що з’являються бокові каплиці.

В 1629 році помирає Павел Дамацький, його хоронять в боковій каплиці св.Домініка, про що свідчила пам'ятна плита, нажаль не збереглась.

1672 рік був трагічним для Кам'янця, після 10-денної осади місто переходить під владу турків. За капітуляційною угодою місто могло покинути 1500 осіб і то тільки шляхта і духовенство. Домініканки покидають свій костел і монастир.

Турки розібрали більшість костелів з каменю для укріплення фортифікацій міста. Костел св. Миколая ця доля обминула, він знаходився в самому центрі міста і його перебудували на мечеть для Халі Паші, який був кам'янецьким комендантом від 1672 року. За його керування Кам'янець був найбільш розвинутим за весь час турецького панування. Власне йому ми завдячуємо турецькою амвонкою в Домініканському костелі, яка була привезена зі Стамбула спеціально для цієї святині і збереглась до наших днів. Він був великим цінителем краси і піклувався про те, щоб його мечеть була гарною, власне тому піклувався про оздоблення власної мечеті. В Кам'янці сталося особисте горе Халі-Паші - вмерла його донька. На пам'ятку про неї він наказав на подвір'ї монастиря збудувати їй пам’ятник і гарний фонтан. Нажаль, вони не збереглись до наших днів.

Після того як Халі Паша покинув Кам'янець почався його занепад і руйнування міста. Наступні коменданти Кам'яньця не дуже дбали про його стан, більш того - вони розкрадали місто, це мало тільки один наслідок - місто руйнувалось.

Ця доля не обминула і Домініканську святиню. Коли у 1699 році Кам'янець повертається під владу Річі Посполитої, Домінікани одразу повертаються до своєї святині. Але повернувшись вони застають розграблену і знищену святиню. Про це можна довідатись з описів провінціала Фоми Крушевського. У візитаційних описах можна прочитати: «Брати вели вбоге життя у вбогому монастирі».

У 1737 році ця ситуація змінюється з занепаду на процвітання монастиря, дякуючи двом особам. Першим був жвавий і енергійний настоятель монастиря о. Вікентій Спендовський, професор теології в Підкаменю. Другою особою був Михайло Франц Потоцький, який настільки допомагав монастирю і святині, що брати казали: “Сам св. Домінік опікується ними”. Над входом до костелу можна побачити надпис, який засвідчує початок реставрації храму в 1737 році, ініціатором і спонсором якої виступав М.Ф.Потоцкий.

„D. T. O. M.

Bsma Virg. Mariae Post Turcica devast:

Mich: Fr: in Murach: & Sawin: de Z-lot Potok

POTOCKI

Capit: Tremb: deintegro

Restaure Auge & Dofare

Curavit anno dni MDCCLV"

За допомогою його підтримки костел став «Перлиною Поділля», власне йому маємо завдячувати таку славу цієї святині. Тоді були відреставровані каплиці. Як подяку в каплиці св. Домініка можна побачити фреску як один з Домініканців визволяє когось з Потоцьких із турецького полону. Власне в підвалах цієї каплиці і був похований сам добродій святині. А в презбітеріумі знаходився його портрет. Він же подарував дзвін, діаметром 101 см, на якому був пам'ятний надпис.

Також дякуючи йому з'являється чудовий вівтар з алебастровою дарохранительницею. Також подарував для закристії три келихи, люстри, ампулки й літургічне вбрання, яке було виготовлене з найдорожчих перських й турецьких тканин. Розповідають, що для поповнення бібліотеки він їздив аж у Рим. Також на вежі був встановлений годинник. А для костелу куплений новий орган.

Власне під час цієї реставрації костел почали називати «Перлиною». Вся справа була в тому, що ввечері, коли входили в святиню, вона виглядала як ніби в золотій мглі. Це була заслуга реставраторів. Всі стіни були вкриті маленькими рисками позолоти і коли ввечері промені сонця потрапляли через вікно вежі в святиню, ці риски починали відблискувати із-за чого костел наповнювався золотою імлою. Розповідають, що з цілої Європи приїзджали люди тільки для того, щоб помилуватися цим видовищем.

З лівої сторони при костелі Михайло Франц Потоцький прибудував дім, в якому мешкав і в якому помер.

В кожному домініканському костелі був вівтар Матері Божої Святого Розарію, Кам'янець не був винятком. Тут як і всюди був вівтар, який знаходився в каплиці Матері Божої Святого Розарію. Була теж чудотворна ікона Матері Божої, нажаль вона зникла в 30-х роках ХХ ст. Але доля вівтаря була кращою, він єдиний з усіх вівтарів, який вцілів після усіх заборон, розграбувань, знищень. Зникла ікона, реліквії святих, які знаходилися у вівтарі, але він залишився, як свідок опіки Матері Божої над цим місцем, над тим місцем, де вірні приходили до неї зі своїми проблемами, проханнями, але одночасно - де дякували їй за все.

Над входом до монастиря розмістили герб родини Потоцьких, який можна роздитивитися і сьогодні, хоча він трохи обсипався. А вище, на даху, була фігурка св. Архангела Михаїла і два великих вазони по обох сторонах.

Недовго тривали щасливі роки монастиря, 7 травня 1787 року король Станіслав Понятовський зажадав укріпити мури Кам'янця і видав наказ, за яким всі монастирі і монастирські будівлі будуть передані на потреби костелу. За дикретом до 15 травня мусив бути скасований конвент домініканців, який знаходився в самому центрі міста і був стратегічно важливою будівлею. Отці і брати, які жили в цьому монастирі могли вибрати собі будь-який інший монастир на Поділлі. Провінціал Вавжинець Калузький намагався вплинути на короля, щоб він відмінив своє рішення, але король залишився непохитний в своєму рішенні і брати вже й не надіялись на іншу долю.

Але пройшов час, першим залишили місто брати францисканці. Їх монастир перетворили на фортифікаційні споруди. Потім ідея перебудови фортифікацій з часом забулась і домініканки зрозуміли, що їм вдалось залишитись.

Та радість була недовгою, 2 травня 1792 року Кам'янець-Подільський був переданий російській владі - домініканки почали підпорядковуватись власним органам: спочатку це був «колегіум духовних», з 1810 – «управління іноземних віросповідань», з 1817 – «Міністерство справ духовних», 1823 – знову «управління іноземних віросповідань». За монастирем почали наглядати єпископи. Це був лише початок проблем.

В 1843 році, цар Олександр І видає указ про скасування католицьких монастирів на території імперії і Домініканський монастир перестає існувати, а домінікани назавжди залишають Кам'янець-Подільський. Костел стає парафіяльним, хоча це було лище тимчасово.

В 1843-1860рр. в приміщенні монастиря знаходилась католицька духовна семінарія. Потім в монастирі розмістилась: міська каса збору податків, інститут «Цивільної опіки», далі школа малювання, а потім російська бібліотека, музей і притулок з дешевою кухнею. Це все було там до поч. ХХ ст.

В будинку Потоцьких проживав настоятель парафії.

Час панування Російської імперії був важким для Кам'янця, місто занепадало і вимирало.

В 1860 році зникла фігура св. Архангела Михаїла, а вазони, які прикрашали вхід до монастиря, перемістили на цвинтар. В цей самий період в невідомому напрямку зникає фонтан і пам’ятник доньці Халі Паші. Годинник з вежі перенесено на вежу по-францисканського костелу, який переробили на архієрейську церкву.

За часів комуністичних влад Домініканський костел, як і майже всі святині Поділля, був закритий для вірних. Спочатку в ньому знаходилась в'язниця, потім архів, склад. Він сирів і руйнувався. А в 1995 році ще й спалахнув, в результаті чого згорів дерев'яний верх вежі, дах костелу і монастиря. Пам'ятаю, коли перший раз побачив його, то хтілося заплакати. А коли побачив старі фотографії, то перше що прийшло до голови це думки: «Як в людей піднялась рука на таку красу? Якою треба бути людиною, щоб знищити це?»

В 1998 році костел і монастир беруть під свою опіку отці Пауліни, які починають відбудовувати його.

Спочатку була зроблена тимчасова каплиця в лівій наві. Потім замінили дах. А в 2001 відреставрований презбітеріум, в якому розмістилі копію ікони Матері Божої Ченстоховської. Знову Марія повернулась на опіку цього місця.

До сьогоднішнього дня отці Пауліни роблять все, щоб відбудувати цю святиню і монастир, щоб повернуту до життя всю цю красу. Поступово храм повстає з руїн, а разом з ним і парафіяльна спільнота, бо без людей костел мертвий.

Маю велику надію, що колись ми зможемо побачити «Перлину Поділля» в повній своїй красі і насолоджуватись її красою.

Ссилки:

Сторінка історії по-домініканського костелу св. Миколая в Кам'янці-Подільському

	Ad maiorem Dei gloriam

На головну сторінку	ікони	*нариси*	*історія та культ ікони*	*символіка та канон ікони*	*статті та роздуми*	фото	інші проекти	*ссилки*	Контакти