Ахіор - статті та роздуми

Статті:

Роздуми:

Вірменський собор в “місті на камені”

Одним з народів, який населяв Кам’янець-Подільський були вірмени. Коли і як вони потрапили в місто на камені, оточене крутою річкою Смотрич, докінця не відомо. Але дещо донеслось і до наших днів: чи то люди пам’ятали і переказували, чи то хтось з побожних парафіян Миколаївського вірменського собору не злякавшись комуністів залишив в себе молитовник з історією, чи дякуючи деяким даним з історії яким чудом вдалось зберегтись в спаленому архіві, знову ж таки дякуючи всім тим людям яким була і є не байдужа історія храму, руїни якого показують всім туристам. Але з розповіданням цілковитої історії є проблема. Власне тому, зібравши деяку інформацію, хочу пролити трішечки світла на храм, який для вірмен, що проживали на території тогочасної України був другим за важливістю після Львівського і одним з найпрекрасніших у Кам’янці.

Коли і якою дорогою прибули вірмени до Кам'янця докінця не з'ясовано, весь архів до 1762 року був знищений турками, коли вони взяли Кам'янець. Відомо, що часті війни на південному Кавказі змушували вірмен залишати власні домівки і оселятися на чужині, найчастіше на берегах Чорного моря. В 1064 році турки Селджуци під командуванням султана Арпа Аслана захопили і спустошили столицю вірменської династії Багратидон, місто Ані. Це було причиною великої еміграції. Менш ніж через 200 років, в 1239 Ані наново спустошили монгольські війська під керівництвом нойона (князя) Чормагуна. Це спричинило нову хвилю еміграції. Вірмени осіли в місті Кафі, яке із-за кількості вірмен називали “Приморська Вірменія”. Власне там вірмени перейняли коптську мову, якою розмовляла вся Золота Орда. Інша, значна частина вірмен прибула на Русь, і найлегендарніше місто в якому вони осіли був Кам'янець на Поділлі.

В документах Кам'янця вірменська спільнота перший раз згадується в XIV ст. Вони мали право на власний суд і торгівлю, яку підтверджували всі наступні королі Річі Посполитої. Від самого початку перебування в Кам'янці вірмени прагнуть збудувати храм власного обряду (Григоріанський), цього самого прагнуло і керівництво їхньої церкви. В листі католикоса (патріарха) Великої Вірменії Теодора ІІ, написаного ним в 1390 році, серед Русі і Волошини є згадка про парафію в Кам'янці. Перший храм св. Миколая збудували в 1395 році, це був дерев'яний храм, його фундатором став багатий купець Сінан син Хутлубея. 25 квітня 847 року вірменської ери (або в 1398 році A.D.) він дав місцевому єпископу фундаційний документ, який був написаний священиком Філіпом на пергаменті старовірменським письмом “грабар”. Починався документ зі знаку хреста з трьома крапками на кінці кожного рамена, посередині був герб у вигляді голови вола, закінчувався печаткою. За цим документом храм належав Вірменській церкві і тільки вона мала право на контроль над ним. Кожен хто порушував цей наказ мусив стати перед духовним і світським судом, а також накликав на себе прокляття Бога, апостолів і святих. З коштів храму мав право користуватись лише священик і то в обмеженій кількості. Сінан подарував храму месал, написаний в 1394 році вірменською мовою татарськими літерами монахом Степаносом (Степан) в місті Сурхат (Крим). Нажаль фундаційний документ згорів під час Варшавського повстання, але збереглись його фотографії, що є підтвердженням його існування.

У 1495 році дерев'яний храм був зруйнований, а на його місці повстає новий кам'яний. В XVIст. з’являється дзвінниця (збереглась до сьогодні). Дзвінниця зі своїми бійницями і чотирма оглядовими вежами нагорі більше схожа на оборонну вежу замку. Вона служила для спостережень, з неї слідкували чи не наближається якесь військо до міста, але також і виглядали каравани купців з далеких країн. В 1666 році подільські вірмени підписують унію з Апостольською Столицею і стають Унійною церквою, пізніше – Римсько-Католицькою.

В храмі св. Миколая знаходилась найбільша цінність кам'янецьких вірмен – чудотворна ікона Матері Божої Вірменської. Різні джерела по-різному подають коли і звідки вона прибула на Поділля, а також її вік. За версією, яку побожні люди передавали з уст в уста протягом віків (також це саме стверджують історики кінця XIX – початку XX ст.) ікона повстала в Х ст., написана на цитрусовій дошці, восково – темперовим стилем. Після того як вірмени покинули Ані вона була перевезена до Севастополя. Коли мусульмани почали притискати вірмен, її привезли до Кам'янця, приблизно в XIV ст., де була розміщена в головному вівтарі собору св. Миколая.

1672 рік - це час коли Поділля, разом з Кам'янцем переходить під владу Туреччини, настає важкий період в історії міста, а особливо вірмен. Вони були ворогами турків протягом багатьох років і це відобразилось на їх спільноті в Кам'янці. Коли турки заволоділи містом, вірмени його не покинули, а коли почали руйнувати і перетворювати християнські святині на мечеті, то вони стали на оборону власного храму і найбільшого скарбу – ікони Матері Божої. Коли вони зрозуміли, що не зможуть оборонятися далі, вирішили потаємно залишити місто, але вони не хотіли розлучатися зі своїм найбільшим скарбом і забрали ікону з собою. З Кам'янця вони втікли до Криму, але турки, довідавшись, почали переслідувати і наздогнали їх аж на Чорному морі. Тоді вірмени, не бачивши іншого рятунку, почали молитися до своєї Матері, щоб врятувала їх, і на море зійшов туман. Так ікона була врятована, після чого вона прибула до Львова, де була прийнята з усіма почестями і де перебувала до повернення в Кам'янець.

В 1699 році Поділля повертається до складу Речі Посполитої, вірмени повертаються до своїх домівок. Прибувши до Кам'янця вони застали свій собор в руїнах і одразу почали відбудовувати святиню. Наступного року ікона прибуває до міста. Її вносять з урочистою процесією, в якій беруть участь і духовенство, і уряд міста, і рицарство, і прості вірні, адже Вона – покровителька і оборонительниця Поділля. Ікону розміщують в каплиці св. Степана, яку зробили в уцілілій дзвінниці, а пізніше переносять до каплиці Благовіщення (нині церква св. Миколая), де вона знаходиться до 1767, аж поки з руїн повстане новий храм св. Миколая. І хоча він виглядає зовсім по-іншому, слава в нього не менша, а більша ніж у його попередника, а його найбільший скарб знову знаходиться в головному вівтарі.

Ця ікона поєднувала всіх, це був своєрідний парадокс, в костелі який був унійним молилися вірні всіх конфесій: католики, уніти вірменські і грецькі, православні. Ця Матір Милосердя, як її називали в Кам'янці, була поєднанням для них. За переказами, молитви перед її образом не переставали ні вдень ні вночі - 7 днів на тиждень. Вона насправді була МАТІР'Ю ПОДІЛЛЯ.

Проектором нового собору міг бути тодішній комендант фортеці Ян де Вітте. Новозбудований храм має класичний римський стиль з елементами пізнього бароко, що було популярне в той час.

В 1701 та 1722 рр. на дзвінницю жертвують 2 дзвони і одну сигнатурку.

Вхід до собору прикрашали колони у вірменському стилі (їх можна побачити і зараз), між колонами і стіною храму була галерея в якій вірмени збиралися на свої наради і обговорювали свої питання. Вхідні двері були виконані з заліза і прикрашені орлами. Увійшовши до собору одразу можна було побачити ікону Матері Божої в головному вівтарі, а довкола неї знаки подяки за зцілення і материнську опіку. По обох сторонах від ікони знаходилися реліквії святих з написами вірменською мовою. Навпроти головного вівтаря, по правій стороні знаходився образ Благовіщення Пресвятої Діви Марії намальований на блясі (XVII ст.) Стіни були прикрашенні портретами вірменських єпископів і прелатів (XVII-XIX ст.ст.), а також портретом Котлубая з XIV ст., та інших фундаторів храму. Також було багато пам’ятних плит. В правій галереї навіть був пам'ятник в арабському стилі з вірменськими написами.

Також існував архів, про який відомо, що частина його документів в 1891 році була вивезена до Санкт-Петербурзької бібліотеки.

В 1792 році після другого розподілу Речі Посполитої Поділля потрапляє під владу Російської імперії. Про життя кам'янецьких вірмен в цей період мало що відомо, крім цього в цей період собор вже належав Римсько-Католикам. Після Листопадового повстання по всій території імперії почалися акції проти польської культури, мови, закривали костели, касували ордени. Про долю собору в цей період мало що відомо. Відомо, що він діяв і що вірні приходили туди і молились до своєї Матері та опікунки.

Так було до 1918 року, поки Кам'янець не потрапив до складу Радянського Союзу. Собор зачиняють, в половині 30-х рр. його висадили в повітря за наказом комуністичної влади, тоді як ікона в 20-х рр. була вивезена в напрямку Харкова і зникла. Щоправда я зустрічав людей які стверджують, що бачили цю ікону в одному з російських музеїв, в неї тріснула дошка, але ікону без проблем можна впізнати і вона в досить непоганому стані. Маю надію, що вона колись повернеться до свого улюбленого “міста на камені”.

В 2005 році вірменська діаспора на Україні встановила пам'ятний хрест і зобов'язалась відбудувати собор. В 2007 силами цієї ж діаспори при вході були встановлені ворота, які стали першим символом відновлення святині.

Ссилки:

Сторінка історії вірменського собору св. Миколая в Кам'янці-Подільському

	Ad maiorem Dei gloriam

На головну сторінку	ікони	*нариси*	*історія та культ ікони*	*символіка та канон ікони*	*статті та роздуми*	фото	інші проекти	*ссилки*	Контакти