|
Ad maiorem Dei gloriam |
|||||||||
|
Статті: Вірменський собор в “місті на камені”. "Лицар на білому коні" міф чи реальність? Присвячується невідомому художнику
Роздуми:
|
Біблія - це історія життя певних людей, але вона не закінчується Одкровенням, кожен з нас, своїм життям пише свою книжку Біблії, ця книжка відома тільки йому і Богу її можна поставити наступною в Святому Письмі, а значить 75. Але щоб зрозуміти свою 75 книжку, потрібно зрозуміти Біблію. з 75 книжки Міхая і його бог (Книга Суддів 17-18) Міхая, Міхал, Міхаїл, це все одне ім’я, з єврейської воно перекладається: Хто ж як Бог. На початку звернімось до 6 вірша 17 розділу книги Суддів. Суд. 17,6 Того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що правдиве було в його очах. Не було царя в Ізраїлі, не був Бог царем Ізраїля. Ізраїль це я, ти, кожна людина, бо ми народ вибраний і відкуплений кров'ю Христа. Це може статися з кожним з нас, якщо небуде в нас Царя, якщо Бог не буде нашим царем. Можливо це вже сталось, а ми не помічаемо і вважаемо, що все добре. Суд. 17,1 І був чоловік з Єфремових гір, а ім'я йому Міха. 17,2 І сказав він до своєї матері: Тисяча й сто шеклів срібла, що в тебе взяті, а ти прокляла за них, і також сказала це, щоб і я чув, ось те срібло зо мною, це я його взяв. І сказала мати його: Благословенний син мій у Господа! 17,3 І він вернув ту тисячу й сто шеклів срібла своїй матері. І сказала його мати: Я справді посвятила те срібло Господеві з своєї руки за сина свого, щоб зробити боввана різьбленого та боввана литого. А тепер звертаю його тобі. 17,4 Та він вернув те срібло своїй матері. І взяла його мати дві сотні шеклів срібла та й дала його золотареві, а він зробив із нього боввана різьбленого та боввана литого; і було це в домі Міхи. На перший погляд досить справедливий вчинок, в щоденній справі: хтось пожичив і не хотів віддати жінці гроші, її син забрав, приніс їй, а вона рішила присвятити їх Богу, що й зробила. Але не все так мило і гарно як виглядає. Міхая взяв ці гроші в позичальників, НЕ вони ВІДДАЛИ, а він ВЗЯВ, скоріш за все навіть силою, а все для того, щоб задовольнити матір, не для того щоб булла правда, а для того, щоб задовольнити матір. І зробив це під прикриттям прокляття. І сказав він до своєї матері: Тисяча й сто шеклів срібла, що в тебе взяті, а ти прокляла за них, і також сказала це, щоб і я чув, ось те срібло зо мною, це я його взяв (17,2) Чи ми так не робимо? Чи не знишуємо інших щоб когось потішити? Робимо боляче, щоб комусь було приємно? Подивимось тепер на матір. Вона не має імені. В Біблії ім’я означає особу, пояснює ким є людина. А мати не має імені, вона ніхто, на мові Біблії. Чому? Тому що для сина вона була ніхто. Як вона побачила гроші, то одразу втішилась і пообіцяла, що присвятить їх Богу, здавалось би, що ж тут поганого, гарний вчинок. Але чи вона його зробила? На перший поглад так. Може пригляньмося уважніше, звернемось до математики: син забрав 1100 срібняків, а мати зробила боввана за 200, 1100-200=900, що ж сталось з тими 900? То ж обыцяла выддати все? Поки дійшло до діла, то емоції осіли і людська жадоба перемогла її, от і віддала тілки 200. Як це подібно на нас – коли нам важко, або щось потрібно, то обіцаємо Богу все, а коли отримуємо, то починаємо крутитись, щось видумувати і вкінці даемо Богу тільки частину. Пам'ятаю одного разу поїхав до Польщі і випадково в машині, в якій їхав забув паспорт. Зрозумів через пару годинах і тоді пообіцяв Богу, що якщо паспорт знайдется, то пожертвую Йому одну річ, яка була мені дуже цінна і до якої був прив'язаний. А коли паспорт знайшовся, то віддав Богу зовсім інше. Суд. 17,7 А цей чоловік Міха мав удома божницю. І зробив він ефода та терафи, і висвятив одного з синів своїх, і він був йому за священик. Поставив того боввана в хаті. Боввана був вилитий з 200 срібняків. В єврейській мові 200 [ ר – реш ] означае - голова, цей бовван став головою для Міхая, став найголовнішим в його житті, ну а як могло бути інакше це ж подарувала мамуся. Став настільки головним, що він одного зі своїх синів висвятив на священників, віддав його богу на службу, чи точніше божку, зробленому руками людськими. Також зробив він ефода та терафи, на наш обряд це посуд і одяг. Зробив для свого бога обряд який його син мав відправляти. Чи ми не пробуємо зробити такий обряд? Чи не ховаємо Бога в якихось пару молитвах щодня? Це був бог, який завжди казав, те, що угодне Міхаї. Він був ЙОГО богом. Слухав бог Міхаю, а не Міхая бога. Це був бог який завжди погоджувався з ним. Ні сини, ні матір Міхая не мають імен, вони були ніким в тому домі, не мали права голосу, не існували. Якщо батько сказав будеш священиком, то значило будеш, а якщо сказав це воля бога, то значить так мало бути. Суд. 17,7 І був юнак із Віфлеєму Юдиного, з Юдиного роду, а він Левит, і він був там приходько. 17,8 І пішов той чоловік з того міста, із Віфлеєму Юдиного, щоб часово пожити, де знайде. І прийшов він до Єфремових гір до дому Міхи, щоб далі йти своєю дорогою. 17,9 І сказав йому Міха: Звідкіля ти приходиш? А той йому відказав: Я Левит із Віфлеєму Юдейського, а я йду, щоб часово пожити, де знайду. 17,10 І сказав йому Міха: Зоставайся ж зо мною, і будь мені за отця та за священика, а я дам тобі десять шеклів срібла на рік і потрібну одежу та поживу твою. І пішов той Левит до нього, 17,11 і погодився Левит сидіти з тим чоловіком. І був той юнак йому, як один із синів його. 17,12 І Міха висвятив того Левита, і був йому той юнак за священика, і був у Міхиному домі. 17,13 І сказав Міха: Тепер я знаю, що Господь зробить добро мені, бо цей Левит став мені за священника. Був один юнак, знову людина без ім’я, щось часто Міхаю зустрічаються люди без ім'я. Левіт, який подорожував не мав місця для себе, не міг знайти спокій. Не мав покою у власному серці, щось шукав. Може спокій у власному серці, а може пригод, або гострих відчуттів. І ось цей юнак мандруючи, випадково зайщов у дім Міхая. Міхая як побожний єврей приняв подорожнього. Коли ж взнав, що гостює в свому домі не просто юнак, а левіт, то одразу запропонував йому працю священником, є ж різниця хто буде "священником": чи син, який по суті ніхто, чи левіт. На наші мірки можна перевести: що міністрант, а що диякон. Обіцяв цьому юнаку золоті гори: якщо погодиться, то буде батьком Міхая і всього його дому (а батько керує домом), що буде слухатись його як батька, і юнак повірив. А Наш герой знову не дотримав слова, читаємо, що став як один із синів. Ким були сини для Міхая? Вони не мають імені і цей левіт теж не має імені, він став як один із синів, став ніким в очах Міхаї, і напевно не ставився до цього юнака як обіцяв, як до батька. Коли ми зустрічаємо когось хто нам подобається і ми захоплюємось ним, а що відбувається через певний час, коли ми звикаємо до цієї людини? "І сказав Міхая: “Тепер я знаю, що Господь зробить добро мені, бо цей Левит став мені за священника", можна це порівняти з твердженням: "Мені Господь благословить, бо мій найкращий друг - священник, він з Господом за мене домовиться". Може дивно таке чути, але так думав Міхая, що тепер Бог буде його слухати, що цей левіта буде за все домовлятись. В нашому житті теж є така спокуса, що коли хтось з знайомих стає священником, або якийсь священник стає нам добрим приятелем, то починаємо вважати, що Бог нам блогословить і що ця особа нам за все в Бога договориться. Але чи це правда? Чи може ми самі мусимо за все домовлатись з Богом? Кожний з нас сам несе відповідальність за власну душу. Суд. 18,1 Того часу не було царя в Ізраїлі, і того часу Данове плем'я шукало собі наділу на оселю, бо до того дня не випало йому жеребка на наділ серед Ізраїлевих племен. 18,2 І Данові сини послали зо свого роду п'ятеро люда з загалу людей військових, щоб вони вивідали Край та дослідили його. І сказали до них: Ідіть, дослідіть цей Край. І вони зійшли на Єфремові гори аж до Міхиного дому, і переночували там. 18,3 Коли вони були біля Міхиного дому, то вони пізнали голос того юнака Левита, та й знайшли туди й сказали йому: Хто тебе привів сюди, і що ти тут робиш? І що ти тут маєш? 18,4 І сказав він до них: Так і так зробив мені Міха, і він найняв мене, і я став йому за священика. 18,5 А вони сказали йому: Запитай же Бога, і нехай ми пізнаємо, чи пощаститься наша дорога, якою ми йдемо. 18,6 І сказав їм священик: Ідіть із миром, перед Господом ваша дорога, якою ви підете. "Не було тоді царя в Ізраїлі", ізраїліти незнали права, точніше почали його забувати. Не було Бога над ними, Бог не був найважливішим в їхньому житті, не був царем їхнього життя і із-за цього були всі їхні проблеми і гріхи, як зовнішні так і внутрішні. Одне з поколінь Ізраїля (поколіня Дана) шукало собі місце і мандруючи зайшли до Міхая, почувши голос левіти впізнали його. Зайшли до левіти і почали розпитувати, як він тут опинився і що робить, тоді левіта все їм розповів про себе, що мандрував, що випадково потраипв до Міхая і що той запропонував йому працю священником, а він погодився, але дещо він нерозповів, нерозповів, що Міхая обіцяв йому, що буде для нього як батько, а насправді став як один із слуг. Можливо боявся Міхая, а можливо просто призвичаївся до цього. Наголосив на тому, що він тут священник, і що йому добре. Він призвичаївся, а ми? Ми призвичаївся до церкві, до Бога? Найкраще це перевірити на тому як ми переживаємо Святу Месу. Взнавши, що він священик і що говорить волю божу вирішили спитати через нього у Бога чи добре їдуть, ну і звичайно заплатили за послуги. А левіт побачивши гроші не міг казати погане, бо призвичаївся в Міхая, що коли плотять, то мусиш казати те, що хотять почути. Його богом були гроші. Гроші закрили йому Бога, вони стали його богом. Побачивши ж, що вони дістали гроші сказав їм те, що прагнули почути, що все буде добре і що Бог з ними. 18,7 І пішли ті п'ятеро людей, і прийшли в Лаїш та й побачили той народ, що в ньому, він сидить безпечно, за звичаєм сидонян, спокійний та безпечний, нічого їм земного не бракує, й були вони в достатку. Від сидонян були вони далеко й із Сирією не мали взаємин Пішли ці мужі далі і дійшли до Лайшу. Та й побачили той народ, що в ньому, він жеве безпечно, за звичаєм сидонян, спокійний та безпечний, нічого їм земного не бракує, й були вони в достатку. Що ж тоді відчули ці мужі? Вони, люди які не мають домівки, які мусять скитатися в пошуках житла і достатку? Це те само, що жінка виїздить на заробітки до якоїсь країни Європи і бачить як там живуть люди і що вони роблять? Що перше робить ця людина? ЗАЗДРИТЬ! Так, саме заздрість є причиною всі бід, того, що жінка не вертається, того, що залишає тут свою родину, розлучається з чоловіком, щоб вийти заміж за іноземця, а причиною всьому ЗАЗДРІСТЬ. Так і наші герої, вони позаздрили цим людям. В цьому місті було ще дещо незвичайного, вони були віддаленні від усіх, ні з ким не підтримували зв’язок, ні з ким, навіть з Богом. Вони мали достаток, а все інше їм не було потрібно. Як це схоже на сьогодення, коли людина не має грошей, шукає роботу, то вона бігає до Бога, а як з’являються гроші, добробут, то про Бога потрохи забувають, хоча стверджують: “Я пам’ятаю про Бога, я в неділю ходжу на Святу Месу”, невже наша віра це Св. Меса? А як же тоді слова Ісаї: “Любові прагну, а не жертви, пізнання Бога, а не всепалення”? 18,8 І прийшли вони до братів своїх у Цор'у та в Ештаол. І сказали їм брати їх: Що ви принесли? 18,9 А вони відказали: Устаньте, і підемо на них, бо ми бачили той Край, і ось дуже він добрий. А ви мовчите? Не лініться, щоб піти, щоб прийти та посісти той Край. 18,10 Як ви підете, то ввійдете до народу безпечного, а Край той широкий, бо Бог дав його в вашу руку, це місце, що там нема недостачі жодної речі, що на землі. Їх брати знаходились в Цор’у (Сараа) і Ештаол. Якщо перекласти ці назви з єврейської, то отримаємо шершень і благання. Здаваль дві зовсім різні речі, але в цьому є опис стану цих людей, частина казала: “ Підемо і завоюємо цю землю, - а інші благали, - ні, не треба!” Ці п’ятеро мужів взяли військо і пішли відвойовувати собі землю, але яким чином вони взяли військо, адже їх брати вагались. Чому в війську було лише 600 чоловік, а не всі? Ці мужі розділили покоління. Частина, наслухавшись їхніх розповідей про гарне життя пішла за ними, а інші залишились. 18,11 І рушили звідти з Данового роду з Цор'и та з Ештаолу шістсот чоловіка, оперезаних зброєю. 18,12 І пішли вони й таборували в Кір'ят-Єарімі в Юді. Тому вони назвали ім'я тому місцю: Махане-Дан, і так воно зветься аж до цього дня, оце за Кір'ят-Єарімом. Військо отаборилось в Кір’ят-Еарім (Місто-лісу), військо отаборилось в лісі, або ж ліс був в їх серці, вони блукали, а найбільше блукало військо, бо їх відірвали від покоління, від священників, від Бога. І тут цим мужам приходить в голову ідея як війську дати священника, де знайти для них бога. 18,13 І перейшли вони звідти на Єфремові гори, і прийшли аж до Міхиного дому. 18,14 І відповіли п'ятеро тих мужів, що ходили вивідати той Край до Лаїшу, і сказали своїм браттям: Чи ви знаєте, що в цих домах є ефод та терафи, і бовван різьблений та бовван литий? А тепер знайте, що зробите. 18,15 І вони зайшли туди до дому того юнака Левита, до Міхиного дому, і запитали його про мир. 18,16 А шість сотень мужа, що з Данових синів, оперезаних своєю зброєю, стояли при вході до брами. 18,17 І пішли п'ятеро тих мужів, що ходили вивідати той Край, увійшли туди, узяли різьбленого боввана, і ефода та терафи, і боввана литого. А при вході до брами стояв священик та шістсот мужа, оперезаних зброєю. 18,18 І ті ввійшли до Міхиного дому, і взяли різьбленого боввана, ефода й терафи та боввана литого. І сказав до них той священик: Що ви робите? 18,19 А вони відказали йому: Мовчи! Поклади свою руку на уста свої та й іди з нами, і стань нам за отця та за священика. Чи тобі ліпше бути священиком дому одного чоловіка, чи бути тобі священиком для племени та для роду Ізраїлевого? 18,20 І стало добре на серці того священика, і він узяв ефода та терафи й різьбленого боввана, і ввійшов поміж народ. 18,21 І повернулися вони та й пішли, а дітей, і худобу, і тягар пустили перед себе. Згадавши, що Міхея має власного бога і священика, вони прийшли до нього, щоб заволодіти болваном, та священиком. В дім Міхея зайшли тільки п’ятеро, а інші 600 чикали за брамою. Чому вони не зайшли усі? Хата була маленька? Може щоб військо не чуло як домовляються зі священиком, які переконуючі факти йому ставлять, адже якщо сказати війську, що бог з нами і маємо священика який пішов з нами добровільно, це такі гарні слова. Підійшовши до дому, вони сказали: “тут є бог, який нас попровадить, але мусимо його взяти силою”. Вони зайшли в хату ніби ливіти, але так насправді Міхея. Прийшли забрати бога який був їм вигідний, який буде казати те, що їм потрібно, те що вони хтять почути. Часом і ми приходимо до Бога за порадою в якійсь справі, говоримо, говоримо, робимо вигляд, що слухаємо Його поради, а так насправді знаємо відповідь яка нам підходить, приходимо до Бога тільки тому, що нас так навчили, тому що навчили просити поради в Бога. Але Бога ми не слухаємо, вважаємо, що знаємо відповідь краще за Нього. Священик навіть спочатку намагався перечити, йому наказали закрити пельку, закрити рукою рота (думаю тоді в його сторону пішли гірші слова), що він і зробив. Чому? Тому, що саме в руці було його життя, в руці, а точніше в тому, що туди клали і скільки. Можна сказати, що священику сказали: “Закрий рот грошима”, або: “Ми закриємо тобі рот грошима”. Як це схоже на наші часи, зараз теж грошима закривають роти. Вони сказали священику пропозицію, від якої він не міг відмовитись, думаю і не хтів, він вже давно служив не Богу Ізраїля, а іншому богу, який зветься “гроші та влада”. І тому з радістю пішов. Що для нас важливіше робота з великою зарплатньою, чи Бог? Гроші чи Бог? Влада чи Бог? Наша постава в суспільстві чи Бог? Що??? 18,22 Коли вони віддалилися від Міхиного дому, то люди, що в домах, які разом із домом Міхиним, були скликані, та й догнали Данових синів. 18,23 І кричали вони до Данових синів, а ті обернули обличчя свої та й сказали до Міхи: Що тобі, що ти кричиш? 18,24 І він сказав: Ви забрали бога мого, що я зробив, та священика, та й пішли. І що мені ще? І що то ви говорите мені: що тобі? 18,25 І сказали до нього Данові сини: Мовчи, щоб не чути нам твого голосу, а то наші люди із злости нападуть на вас, і ти долучиш душу свою до своєї рідні. 18,26 І Данові сини пішли на свою дорогу. І побачив Міха, що вони сильніші від нього, і обернувся, та й пішов до свого дому. Коли військо було вже далеко, Міхая з сусідами побіг їх наздоганяти. Чому так довго чекав, чому не кинувся одразу? Може тому, що не помітив, а в свій домашній храм заходив рідко. Заходив коли йому було щось потрібно від бога? Щось нагадує? Хоча якщо біля його брами стояло 600 чоловік, то це було важко не помітити. Може він їх бачив, зрозумів, що прийшли за його богом, побіг рятувати боввана, але отримав по голові і знепритомнів, а може злякався, коли побачив стільки вояків і ховався, а як вони пішли побіг по сусідам. Догнавши поколінна Дана, він кричав до них: ”Ви …”, але йому пригрозили, сказавши, що їх більше і що вони вояки, а він ніхто. Цей на перший погляд несправедливий і трагічний випадок змінив все. Ці мужі стали благословенням для нього, а не прокляттям! Подивимось на цю історію повністю. Міхея зробив собі власного бога, найняв за гроші, священика, а тут прийшли і вкрали все. Зробили зло? НІ! Це була рука Божа. Господь, замість того, щоб знищити Міхая, за його зрадництво, няньчить його як дитину: забирає те, що відділяло Міхею від Бога. Господь дає другий шанс, шанс повернутися до нього і сам робить все для цього. Так само він робить кожному з нас. Кохає, чекає на наше повернення, допомагає нам повернутися, але не примушує. 18,27 А вони взяли, що зробив був Міхая, та священика, що був у нього, та й пішли на Лаїш, на народ спокійний та безпечний. І вони побили їх вістрям меча, а місто спалили огнем. 18,28 А рятівника не було, бо далеке воно від Сидону, і не було в них діла ні з ким, і воно було в долині, що при Бет-Рехові. А вони збудували місто, та й осілися в ньому. 18,29 І вони назвали ім'я тому містові: Дан, іменем Дана, їхнього батька, що був уроджений Ізраїлеві, але напочатку ім'я того міста було Лаїш. 18,30 І поставили Данові сини того різьбленого боввана в себе, а Йонатан, син Ґершома, Манасіїного сина, він та сини його були священиками для Данового племени аж до дня виходу на вигнання того краю. 18,31 І поклали вони в себе Міхиного різьбленого боввана, що зробив він, і він був у них по всі дні буття Божого дому в Шіло. А вояки Дана пішли на Лаїш, місто яке ні з ким не підтримувало стосунків, навіть з Богом, мали достаток в усьому. Лаїш означає лев. Але не дивлячись на це їх знищили, чому? Вони були спокійні, не хтіли воювати, не хтіли перечити загарбнику, їх огортала лінь і тому їх знищили. З ліні починаються всі гріхи, адже тоді коли починаємо лінитися в з лінню в наші справи приходить диявол. Їм було лінь воювати. І їх знищили, а в їх місті поставили боввана, запанував бовван, а не Бог. Те само чекає людину яка не хоче, ліниться, воювати з собою, в її серці теж колись запанує, або вже запанував, бовван. Ім’я в боввана бувають різні: гроші, влада, алкоголь, … Хто є царем мого серця???
|