|
Ad maiorem Dei gloriam |
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
Ad maiorem Dei gloriam |
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
Історія ікони Ікона (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма. Виникли в 2 ст. н.е. Культ ікони був офіційно прийнятий в 787 р. на 7 Вселенському соборі в Нікеї. Ікони виконували спеціальною технікою за традиційними приписами: липову, дубову або кипарисову дошку закріпляли тонким полотном і покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яйцевою темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою). Перші ікони в Україні були візантійського походження. Серед іконописців України 11-12 ст. найбільше славився Алімпій. Найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 ст. Деякі ікони були в Україні особливо шановані, славилися як чудотворні і часто ставали предметом воєнної здобичі або дарування. Найвідоміші з них: Вишгородська ("Володимирська", 11 ст.), Ігоревська (11 ст.), Чернігівська (12 ст.). Печерська (14 ст.), Холмська, Зарчаницька, Самбірська, Марії Повч, та ін. Велику увагу звертали "на поступове накладання прозорих шарів кольорів та їх делікатне злиття - техніка "плаву". При цьому не відкидалися рішучі лінії традиційних композицій. Найславніший іконограф доби Київської Русі-України - Алімпій, монах Києво-Печерської Лаври, який творив наприкінці XI - на початку XII ст. Літописець Нестор подає, що він вчився у греків, а відтак став самостійним та оригінальним іконографом. Йому приписують авторство розпису найбільшої частини Собору Успення Богородиці в Печерській лаврі. Київська школа виховала ще багато інших, анонімних, іконографів, які створили численні шедеври в самому Києві та інших осередках Київської Русі. Іконописці з усієї Київської держави навчалися й "стажувалися" у столиці, а також запрошували майстрів до себе. Деякі характерні для Київської школи іконографічні техніки, як, наприклад, сплав та асист, Теофан Грек та Андрій Рубльов підняли до вершинного рівня. Вони зуміли витворити нову гармонію кольорів та передати з її допомогою почуття миру й радості. Інші відомі центри розвинулися згодом і ввели дещо нове в традиційну іконографію. Тут можна згадати такі школи: Московську, Ярославську, Псковську, Тверську та інші.
Культ ікони Виникли в 2 ст. н.е. Культ ікони був офіційно прийнятий в 787 р. на 7 Вселенському соборі в Нікеї. Ікони виконували спеціальною технікою за традиційними приписами: липову, дубову або кипарисову дошку закріпляли тонким полотном і покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яйцевою темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою). Перші ікони в Україні були візантійського походження. Серед іконописців України 11-12 ст. найбільше славився Алімпій. Найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 ст. Деякі ікони були в Україні особливо шановані, славилися як чудотворні і часто ставали предметом воєнної здобичі або дарування. Найвідоміші з них: Вишгородська ("Володимирська", 11 ст.), Ігоревська (11 ст.), Чернігівська (12 ст.). Печерська (14 ст.) та ін. Найпершою метою ікони було відігравати роль священної книги для неписьменних. Христос прийшов у цей світ як Слово і як Образ. Актуальність цієї місії ікони залишається досі. Наші діти вчаться з малюнків. Коли підростають, уже вміють читати. Ікона передбачає цей прогрес і щоразу відкриває суттєвіші богословські та символічні значення, приховані у її зображеннях. Суть ікони полягає в репрезентації невидимого, що нагадує нам про надприроднє і зосереджує нашу увагу на молитві та роздумах. Дуже часто Господь промовляє до наших сердець через очі. Відчуття зору є найсильніше з усіх решта людських чуттів. Це було визнано ще в ранньому християнстві як засіб кращого розуміння Євангелія задовго до того, як було винайдено друк. Важливість графічного зображення є очевидною у настінних розписах, скульптурах і вітражах середньовіччя. Очевидним також є і той факт, що у ранній іконографії спостерігається дидактична спрямованість деяких ікон. Однак ця спрямованість, де б вона не проявлялася, завжди супроводжується благочестям, що і є метою ікони |
